У Світлі Істини - Послання Ґраля

НАПУТТЯ!

Заволока спадає і віра стає переконанням. Лише в переконанні полягає звільнення та спасіння!

Я звертаюся лише до тих, хто серйозно шукає. Вони повинні бути здатні та готові об’єктивно перевірити об’єктивність цього викладу! Релігійні фанатики та нездержні мрійники нехай тримаються подалі, адже вони шкідливі для Істини. А зловмисні та упереджені знайдуть у самих цих словах свій присуд.

Це Послання зачепить лише тих, хто ще несе в собі іскру істини та прагнення стати справді людиною. Усім їм воно стане світочем та опорою. Минаючи кружні шляхи, воно виведе їх із усього хаосу теперішнього сум’яття.

Нижченаведене Слово не несе нової релігії, а повинно стати смолоскипом для всіх серйозних слухачів та читачів, щоб відшукати правильний шлях, що приведе їх до жаданої височини.

Лише той, хто рухається сам, може духовно просуватися вперед. Глупак, що користується для цього чужою допомогою у формі готових переконань, буде ступати по стежині ніби на милицях у той час, коли його власні здорові члени залишатимуться бездіяльними.

Але тільки-но він сміливо скористається усіма здібностями, які дрімають у ньому в очікуванні його поклику, скористається як спорядженням для сходження, він застосує ввірений йому талант згідно з Волею свого Творця і граючи подолає усі перешкоди, що, відволікаючи, перехрещують його шлях.

І тому пробудіться! Лише в переконанні перебуває істинна віра, а переконання приходить тільки через безкомпромісне виваження та випробування! Станьте живими у дивовижному Творінні вашого Бога!

Абд-ру-шин

ЩО ВИ ШУКАЄТЕ?

Що ви шукаєте? Скажіть, що означає цей шалений запал? Неначе вихор, несеться він світом, і лавина книг накриває усі народи. Вчені копаються у старих писаннях, досліджують, ламають голову аж до духовного виснаження. З’являються пророки, аби попередити, передвістити… з усіх сторін, немов у гарячці, раптом хочуть розповсюджувати нове світло!

Так нині бушує все це над розбурханою душею людства, і не живить, не освіжує, а опалює, виснажує, висмоктує останні сили, які ще лишилися в ній, змученій у мороку сучасності.

Але то тут, то там чується також шепіт, гуркіт наростаючого очікування чогось прийдешнього. Стривожений кожний нерв, напружений від неусвідомленої туги. Усе вирує та бурхає, і над усім навис якийсь похмурий та гнітючий дурман. Вагітний лихом. І що він мусить породити? Сум’яття, легкодухість та загибель, якщо не буде з силою розірвана ця темна товща, яка духовно огортає зараз усю земну кулю, яка з тягучою в’язкістю брудної трясовини поглинає та душить усяку вільну, світлу думку, що підіймається, раніше, ніж вона зміцніє, яка у зловісній німоті болота вже в зародку пригнічує, руйнує, знищує будь-яке добре воління ще до того, як із нього зможе виникнути діяння.

Крик же тих, хто шукає світла, у якому криється сила, щоб розітнути цю каламуть, відвертається, загасає біля непроникних склепінь, що ретельно зводяться саме тими, котрі вважають, що допомагають. Вони пропонують каміння замість хліба!

Загляньте у незліченні книжки:

Вони лише виснажують дух людський, не оживлюють! І це є доказом безплідності всього, що пропонується в них. Бо те, що виснажує дух, ніколи не є правильним.

Духовний хліб живить безпосередньо, Істина підкріплює, а Світло оживлює!

Адже прості люди мають зневіритися, коли побачать, які мури зведені кругом потойбіччя так званою духовною наукою. Хто ж із простих людей зрозуміє вчені фрази, чужі звороти мови? Хіба ж потойбіччя призначене лише для діячів духовної науки?

І при цьому говорять про Бога! Невже треба створити вищу школу, щоб спочатку здобути в ній здібності, аби пізнати поняття Божества? До чого призводить ця пристрасть, яка здебільшого має коріння лише в честолюбстві?

Як п’яні, дибають читачі та слухачі від одного місця до другого, невпевнені, внутрішньо невільні, з одностороннім сприйняттям, тому що їх звели з простого шляху.

Почуйте ж ви, що впали у смуток! Підійміть погляд ви, що серйозно шукаєте: шлях до Найвищого відкритий для кожної людини! Вченість не є воротами, що ведуть до цього!

Хіба Ісус Христос, цей великий приклад на істинному шляху до Світла, вибрав Своїх учнів з-поміж вчених фарисеїв? З-поміж книжників? Він узяв їх з простих та невибагливих людей, тому що їм не потрібно було боротися проти того великого заблуду, що дорогу до Світла осягнути важко і вона має бути тяжкою.

Ця думка є найбільшим ворогом людини, це брехня!

Тому відверніться від усякої вченості там, де йдеться про найсвятіше в людині, яке треба збагнути повністю! Облиште це, тому що наука як витвір людського мозку є недосконалою і такою залишиться.

Поміркуйте, як може тяжко опанована наука привести до Божества? І що таке знання взагалі? Знання — це те, що може осягнути мозок. Але ж наскільки обмежена здатність мозку до осягнення, який залишається міцно прив’язаним до простору та часу! Навіть вічність та сенс нескінченності людський мозок осягнути не в змозі. Саме те, що нероздільно зв’язане з Божеством.

Одначе мозок завмирає перед тою незбагненною силою, яка пронизує все існуюче, з якої він сам черпає для своєї діяльності. Це сила, яку щоденно, щогодини, щосекунди усі відчувають як щось цілком зрозуміле, існування якої наука теж завжди визнавала та яку, проте, марно намагаються зрозуміти, осягнути мозком, тобто знанням та розсудком.

Такою неповноцінною є діяльність мозку, наріжного каменя та знаряддя науки, і ця обмеженість природним чином поширюється й на плоди його праці, тобто на всю науку. Тому наука цілком придатна як щось вторинне, для кращого розуміння, сортування та класифікації всього того, що вона приймає готовим від творчої сили, що передує їй, але вона неминуче зазнає невдачі, якщо бере на себе роль керівника або критика, і так буде доти, доки вона, як і досі, буде надто міцно зв’язувати себе з розсудком, тобто зі здатністю мозку до осягнення.

З цієї причини вченість, а також людство, яке керується нею, будуть постійно чіплятися за деталі, у той час як велике, незбагненне ціле кожна людина несе в собі як дар і цілком здатна досягти найшляхетнішого та найвищого без стомливого вивчення!

Тому геть ці непотрібні муки духовного рабства! Великий Майстер не даремно закликає нас: «Будьте як діти!»

Хто несе в собі тверде воління до доброго та намагається надати своїм думкам чистоти, той вже знайшов шлях до Найвищого! Тоді йому дістанеться все інше. Для цього не потрібно ні книг, ні духовних зусиль, ні аскетизму, ні самотності. Він буде здоровий тілом та душею, звільнений від усякого тягаря хворобливого самокопання, бо усяка надмірність шкодить. Ви повинні бути людьми, а не парниковими рослинами, які через односторонній розвиток гинуть від першого пориву вітру!

Пробудіться! Подивіться довкола себе! Вслухайтеся в себе! Лише одне це може відкрити вам шлях!

Не звертайте уваги на чвари церков. Великий Провісник Істини Ісус Христос, втілення Божественної Любові, не питав про віросповідання. Що таке сьогодні віросповідання взагалі? Зв’язування вільного людського духа, поневолення іскри Божої, що живе в вас, догми, що намагаються втиснути діяння Творця та Його велику Любов у форми, сфабриковані людським розумінням, що означає приниження та систематичне знецінювання Божественного.

Кожного, хто серйозно шукає, ці методи відштовхують, бо при цьому він ніколи не зможе пережити в собі велику реальність, через що його туга за Істиною стає все безнадійнішою, і врешті він зневіряється в собі та в усьому світі!

Тому пробудіться! Зруйнуйте в собі догматичні мури, зірвіть пов’язку з очей, щоб чисте світло Найвищого змогло без викривлення проникнути до вас. Тріумфуючи, здійметься тоді ваш дух у височину і, радіючи, відчує велику Отецьку Любов, яка не знає меж земного розсудку. Нарешті ви пізнаєте, що ви частина від неї, осягнете її цілком та без зусиль, з’єднаєтеся з нею і таким чином будете щодня, щогодини здобувати нову силу як дар, який цілком природно підійме вас із хаосу!

КРИК ЗА ПОМІЧНИКОМ

Подивимося пильніше на усіх людей, які сьогодні з особливим завзяттям шукають духовного помічника, чекаючи його з внутрішнім підйомом. На їхню думку, вони самі духовно вже ґрунтовно підготовлені, щоб упізнати його та почути його слово!

Але при спокійному розгляді ми побачимо дуже багато розбіжностей. Місія Христа, наприклад, на багатьох людей подіяла дивно. Вони створили собі хибне уявлення про це. Причиною цього була, як завжди, неправильна самооцінка, зарозумілість.

Замість колишнього благоговіння та збереження само собою зрозумілого провалля та чіткої межі у ставленні до свого Бога, з одного боку, з’явилося плаксиве жебрацтво, бажання завжди лише отримувати, але при цьому в жодному разі не робити хоча б що-небудь самому. «Молися» — це вони сприйняли, але що при тому є ще «і працюй», «працюй над самим собою», — того вони знати не хочуть.

З іншого боку, люди вважають, що вони настільки самостійні, настільки незалежні, що можуть все зробити самі, а при певному зусиллі навіть стати Божественними.

Є також багато людей, які тільки вимагають та сподіваються, що Бог буде ганятися за ними. Оскільки одного разу Він вже послав Свого Сина, отож подав цим доказ, як сильно зацікавлений у тому, аби людство наблизилося до Нього, більше того, що Він, певно, навіть має потребу в ньому!

Куди не глянеш, в усьому можна знайти лише пихатість, ніякого смирення. Правильна самооцінка відсутня. —

Перш за все людині потрібно зійти зі своєї штучної висоти, щоб спромогтися стати справді людиною та як такій почати своє сходження.

Сьогодні, духовно набундючена, вона сидить на дереві біля підніжжя гори, замість того щоб твердо та впевнено стояти на землі обома ногами. Тому вона ніколи й не зможе піднятися на гору, якщо спершу не злізе чи не впаде з дерева.

А тим часом усі ті, хто спокійно та розумно йшов своїм шляхом по землі під її деревом і на кого вона пихато позирала, уже, мабуть, досягли вершини.

Але при цьому розвиток подій стане їй на поміч, бо дерево неодмінно повалиться, до того ж найближчим часом. Може, тоді людина ще схаменеться, коли так грубо звалиться на землю з хиткої висоти. Однак тоді для неї це буде крайнім терміном, не можна буде прогаяти жодної години.

Нині багато хто думає, що життя може й далі продовжуватися так само рутинно, як це відбувалося протягом тисячоліть. Приємно і затишно влаштувалися вони у своїх кріслах та чекають сильного помічника.

Але як вони уявляють собі цього помічника! Це справді жалюгідно.

У першу чергу вони чекають від нього або, справедливо буде сказати, вимагають від нього, аби кожній окремій людині він підготував шлях угору до Світла! Він має подбати про те, щоб для послідовників кожної конфесії навести мости до шляху Істини! Він має зробити це таким легким і доступним, аби кожний міг зрозуміти це без зусиль. Його слова мають бути вибрані таким чином, аби їх правдивість відразу переконала всіх і вся.

Як тільки людині треба при цьому самій докласти зусиль та самій подумати, то перед нею не істинний помічник. Бо якщо він покликаний, щоб повести та вказати правильний шлях своїм словом, то, певна річ, повинен подбати і про людей. Це його діло — переконати людей, пробудити їх! Адже Христос навіть віддав своє життя.

Тим, хто сьогодні так думає, а до таких належить багато, взагалі не треба обтяжуватися, бо вони подібні до нерозумних дів, і їх доля — «надто пізно»!

Помічник, звичайно, не пробудить їх, а цілком спокійно залишить їх спати далі, поки ворота не зачиняться, і вони не зможуть знайти доступу до Світла, бо не спромоглися вчасно вивільнитися зі сфери матеріальності, хоча слово помічника вказувало їм дорогу для цього.

Бо людина не така цінна, як вона собі думає. Не Бог має потребу в ній, а вона в Ньому!

Оскільки у своєму так званому прогресі людство сьогодні вже не знає, чого воно, власне, хоче, то йому, нарешті, доведеться пізнати, що від нього вимагається!

Люди цього ґатунку, шукаючи та зарозуміло критикуючи, пройдуть мимо так само, як і багато тих, хто у свій час вже пройшов мимо Того, до чийого приходу все вже було підготовлене завдяки одкровенням.

Як можна уявляти собі духовного помічника таким чином!

Він не уступить людству ні п’яді і буде вимагати всюди, де будуть чекати, що він дасть!

Однак та людина, що може мислити серйозно, одразу усвідомить, що саме у суворому, невблаганному вимаганні зосередженого мислення полягає те найкраще, чого потребує для спасіння людство, яке так глибоко погрузнуло у своїй духовній інертності! Саме завдяки тому, що для розуміння своїх слів помічник з самого початку вимагає духовної жвавості і серйозного воління, старання, він одразу граючи відділяє пшеницю від плевелів. У цьому полягає автоматична дія, як і в Божественних законах. Людям тут теж дістається саме те, чого вони насправді бажають. —

Але є також ще один ґатунок людей, які думають, що вони вкрай активні!

Вони склали собі, певна річ, зовсім інший образ помічника, як можна прочитати з їхніх повідомлень. Але він не менш гротесковий, бо вони очікують, що він буде... духовним акробатом!

Адже і без того тисячі людей вже припускають, що ясновидіння, яснослухання, ясновідчування та таке інше — це великий прогрес, але насправді це не так. Такі здібності, будь це плід навчання, виховання чи навіть природжене дарування, ніколи не зможуть піднятися вище обмежень цієї землі, тобто вони діють лише у низьких межах, не можуть претендувати на висоти й тому майже не мають цінності.

Невже людству збираються допомогти у сходженні тим, що демонструють йому ефірноматеріальні речі того ж самого рівня чи навчають бачити та чути подібне?

Це не має ніякого стосунку до справжнього сходження духа. Та ніякої користі для того, що відбувається на землі! Це не що інше, як духовні фокуси, цікаві для окремих людей, але без усякої цінності для людства в цілому!

Те, що всі ці люди бажають собі помічника, подібного до них, який врешті-решт може це робити краще, ніж вони, зрозуміти, звичайно, легко. —

Але багато хто заходить в цьому ще далі, аж до смішного. Та проте сприймають це вкрай серйозно.

Для них, наприклад, основною передумовою для доказу справжності помічника є те, що він... не повинен застуджуватися! Той, хто може застудитися, відпадає одразу, бо, з їхнього погляду, це не співвідноситься з ідеальним помічником. Сильний помічник в усякому разі та перш за все своїм духом мусить бути вищим від таких дрібниць.

Звучить це, може, трохи удавано та смішно, але засновується лише на фактах та означає слабке повторення колишнього вигуку: «Коли Ти Син Божий, то спаси себе самого та зійди з хреста!» — І цей крик лунає вже сьогодні, ще до того, як такий помічник взагалі опинився у полі зору!

Бідні, необізнані люди! Той, хто виховує своє тіло так односторонньо, що часом воно стає нечутливим під владою духа, аж ніяк не є видатним та великим. Ті, хто захоплюються ним, подібні до дітей минулих століть, які з розкритими ротиками та сяючими очима стежили за вивертами мандрівних скоморохів, причому в них пробуджувалося гаряче бажання теж уміти робити подібне.

І не далі, ніж діти того часу в цій цілком земній сфері, знаходяться й багато так званих шукачів духа чи богошукачів нашого часу у духовній сфері!

Але продовжимо нашу думку: мандрівні комедіанти колишніх часів, про яких я щойно згадав, удосконалювалися все більше, стали акробатами в цирках та вар’єте. Їхня майстерність зросла до надзвичайного, і щодня тисячі розпещених людей ще й сьогодні дивляться на ці вистави, знову і знову вражаючись, а часто й внутрішньо здригаючись.

Та чи отримують вони для себе яку-небудь користь від цього? Що вони виносять із таких вистав? Адже під час своїх виступів багато акробатів навіть ризикують життям. Абсолютно нічого, бо навіть при найвищій досконалості всі ці речі завжди будуть залишатися тільки в межах вар’єте та цирку. Завжди будуть слугувати лише для розваги, але ніколи не принесуть людству яку-небудь користь.

Проте подібний акробатизм у духовній сфері намагаються сьогодні використовувати як мірило для великого помічника!

Залиште таким людям їхніх духовних клоунів! Доволі скоро вони переживуть на власному досвіді, куди це веде! Вони навіть не знають, чого, власне, цим домагаються. Вони вважають: великим є той, чий дух так володіє тілом, що воно більше не знає хвороб!

Будь-який подібний розвиток односторонній, а односторонність призводить лише до нездоров’я, до хвороб! Такі речі не зміцнюють дух, а лише ослаблюють тіло! Необхідна для здорової гармонії рівновага між тілом та духом порушується, і закінчується тим, що врешті-решт такий дух набагато раніше відділяється від змученого тіла, яке більше не може забезпечити йому сильний, здоровий резонанс для земних переживань. Але тоді духу їх бракує, і він приходить у потойбіччя незрілим. Йому доведеться ще раз пережити земне буття.

Все це — не що інше, як духовні фокуси за рахунок земного тіла, яке насправді повинно допомагати духу. Тіло належить до епохи розвитку духа. Коли ж воно ослаблюється та пригнічується, то й духу від нього небагато користі, бо його випромінювання надто слабкі, аби надати духу у Матеріальності ту повноту сили, якої він потребує.

Якщо людина хоче заглушити хворобу, то духовно їй потрібно викликати стан екстазу і цим учинити тиск на тіло, подібно до того, як у малому страх перед зубним лікарем може відтіснити біль.

Такі стани сильного збудження тіло витримає без шкоди для себе раз, може й декілька разів, але не тривалий час, інакше воно зазнає серйозної шкоди.

І якщо помічник це робить або радить робити, то він недостойний бути помічником, бо цим він грішить проти природних законів у Творінні. Земна людина мусить берегти своє тіло як ввірене їй добро та прагнути до здорової гармонії між духом і тілом. Якщо вона порушується через одностороннє пригнічення, то це не прогрес, не сходження, а серйозна перешкода для виконання завдання людини на землі, як і взагалі в Матеріальності. При цьому повнота сили духа з точки зору його діяльності в Матеріальності втрачається, оскільки для цього він у всякому разі потребує сили не поневоленого земного тіла, а такого, що перебуває у гармонії з духом!

Той, кого на підставі подібних речей називають майстром, — менший за підмайстра, якому взагалі не відомі завдання людського духа та необхідні умови його розвитку! Він навіть шкодить духу.

Доволі скоро вони прийдуть до болісного усвідомлення своєї глупоти.

А кожному фальшивому помічникові доведеться набути гіркого досвіду! Його сходження у потойбіччі зможе розпочатися лише тоді, коли останній з усіх тих, кого він затримав чи навіть збив з пантелику своїми духовними забавками, прийде до пізнання. Доки його книги, його твори продовжують діяти тут на землі, це буде утримувати його від просування вперед у тому світі, навіть якщо тим часом він і схаменувся там.

Той, хто рекомендує окультний тренінг, подає людям каміння замість хліба і цим показує, що не має навіть уявлення про справжній розвиток подій у потойбіччі, не кажучи вже про весь механізм Світобудови!